Головна СТАТЬИ Місце гомеопатії в медичній практиці, історичні, методологічні аспекти і перспективи
Місце гомеопатії в медичній практиці, історичні, методологічні аспекти і перспективи

"Промислова медицина вигідна фармацевтичним виробникам і організаторам охорони здоров'я, індивідуальна медицина необхідна кожному хворому і грамотному лікарю, мислячому і практикуючому ширше і глибше універсальних алгоритмів лікування".
(В.В.Корпачев).
Історія медицини налічує напевно стільки років, скільки і людство в цілому. Навряд чи мудро уявити, що наші попередники при тих чи інших "медичних" ситуаціях – травмах, отруєнні, чи пологах навіть не намагались допомогти один одному, не застосовували ті чи інші можливості "медичної" допомоги руками, зубами, водою, вогнем, травами чи чимось іншим. Так, звичайно що намагались якось допомогти, що через певний час вилилось вже у якийсь первинний "медичний" досвід, виділило групу більш досвідчених – "прамедиків" у яких така допомога вдавалась краще, які краще запам'ятовували, мали кращі здібності впливу на "прапацієнта", з яких в далекому майбутньому і сформуються носії унікальної терапевтичної інформації – каста медиків. Тоді медицина була точно єдиною і власне такою залишалась протягом якщо не мільйонів років, то принаймні багатьох тисяч років. Кожен спеціаліст "прамедичної спеціальності" мусів володіти усіма факторами оздоровлення і корекції хворого організму, вмів надавати допомогу усіма факторами навколишнього середовища: водою, їжею, чи голодом, теплом, чи холодом, очищенням, рослинами, мінералами, фізичними чинниками, як то натисканням, вичавлюванням, вправлянням, іммобілізацією, бинтуванням, а потім вже і застосуванням спеціальних технічних засобів терапії, як то голки для проколювання, вколювання, гострі камені чи кістки для розрізу, пробивання, в майбутньому і металеві спеціальні інструменти, тощо. Перелік міг би бути достатньо об'ємним, враховуючи тисячі тільки виявлених "хірургічних" інструментів, якими користувались ще далеко до нашої ери, не згадуючи сучасних унікальних розробок. Водночас єдина медицина, медична наука і медична практика звичайно в різних куточках людства хоч і мала свої особливості, багато в чому перетиналась, як дивно багато в чому навіть ідентичні розробки арабських, китайських, тибетських, індійських, єгипетських, шумерських, праєвропейських цілителів, які були знайдені на різних носіях (наскельних, глиняних, на папірусі, на шкірі, настінних та інших написах). Принаймні в загальних підходах медицина світу лишалась усі ці тисячі років єдиною і неподільною.
Що ми маємо сьогодні? Наскільки ситуація в світовій медичній сформованій і розвиненій, багато в чому контролюючій і відображаючій рівень розвитку цивілізації сфері змінилася, чи залишилася сталою і незмінною? До початку 19-20 століть ситуація з медициною в світі була досить рівною. В кожній країні процвітали крім загально медичних напрямків (фітотерапії, дієтотерапії, хірургії), національні, характерні лише для того чи іншого регіону медичні методи, як то голкотерапія Китаю, чи Аюрведа Індії. Водночас терапія завжди лишалась індивідуальною в усіх країнах, цілком визначалась рівнем професійних знань окремого спеціаліста, особливо імениті з яких ставали надбанням людства, як то Авіцена, чи Парацельс, чи Гіппократ, які вже не належали одній країні, а розробки і практичний досвід яких впроваджувався в усіх країнах Світу. Під кінець 18 сторіччя в Німеччині народився новий медичний напрямок, названий його автором-професором медицини і фармації Христіаном Фрідріхом Самуелем Ганеманом: "Гомеопатія". Варто нагадати, що цей період розвитку світової медицини був сучасним не сьогоднішньому, а тодішньому часу, він включав всі відомі нам напрямки-гілки медицини крім фармакотерапії, прабатьком якої власне гомеопатію можна в певній мірі вважати. Гомеопатія розробила та запропонувала до клінічного застосування нові медикаментозні засоби рослинного, мінерального і тваринного походження, які як передбачалось мусили виготовлятися тільки професіоналами в умовах аптек за спеціальними технологіями, невдовзі об'єднаними Вільмаром Швабе у вигляді першої "Гомеопатичної Фармакопеї" ("Фармакопея гомеопатіка поліглотта") – збірника обов'язкових стандартів який став одним з перших в світі подібних документів в сфері фармакології. Це був час, коли ще не народилась сучасна фармакотерапія, яку сьогодні дехто абсолютно недоречно намагається протиставити гомеопатії. Гомеопатія стала найбільш "науковим" напрямком медицини, в основу практичного застосування якого лягали клінічні дослідження, вперше оцінені по ефективності впливу не на експериментальних тваринах а на людях – добровольцях, що внесло в історію розвитку доказової медицини зовсім нову, сучасну і на сьогодні об'єктивізацію оцінки при проведенні визначення клінічної ефективності того, чи іншого медикаментозного засобу. Принципи і ефективність застосування гомеопатичних медикаментів були настільки логічними, а сама система настільки стрункою, що викликала бурну зацікавленість в усьому світі. Гомеопатичні клініки почали відкриватись в усіх містах практично усіх країн Європи, Америці, Індії, де за короткий час почали діяти десятки стаціонарів, відкрились високопрофесійні коледжі і інститути гомеопатії, в яких майбутніх лікарів-гомеопатів навчали високоавторитетні і відомі професори медицини. І так продовжувалось до початку нової ери-ери антибіотиків і сучасних фармакотерапевтичних засобів. Але це вже нова, сучасна нам з вами сторінка історії медицини 19-20 сторіччя, в якому гомеопатія залишається дієвою частиною сучасної наукової медицини, невід'ємною її частиною.
З точки зору історії людства, а отже і історії медицини новітня фармакотерапія не тільки юна за віком, але ще зовсім дитя, нараховуючи не більше, як півтора століття. За короткий термін свого існування сучасна фармакотерапія без сумніву сягнула значних висот як у технологічних розробках, що дозволяють втручатися в "святая святих" – навіть генетичні механізми регуляції, так і у науковому обґрунтуванні і вивченні окремих механізмів розвитку патологічних станів, які ми за традицією називаємо "захворюваннями". Звичайно сучасна фармакотерапія не постала на голому місті, а стала логічним продовженням – надбудовою на могутньому фундаменті досягнень і практичних наробок попередньої тисячолітньої праці і накопичення знань світовою природничою і медичною наукою і практикою. В основі новітньої фармакотерапії, як наріжний камінь лежать знання і досвід всіх природних лікувальних напрямків і методів (так званої натуропатії – праматері усіх сучасних існуючих напрямків медицини): фітотерапії (різних національних шкіл), дієтотерапії, апітерапії, водолікування, гірудотерапії, аромотерапії та інших. Звичайно тут важливим блоком знань знаходиться серед усіх названих напрямків медицини найбільш наближена до сучасної фармакотерапії – гомеопатія.
Сучасна фармакотерапія є надзвичайно розвиненою, вона увібрала в себе досягнення усіх, без винятку наукових розробок фундаментальних і прикладних наукових розробок людства, а тому і є однією з найбільш фінансово ємних напрямків діяльності людини. По всьому світу цілодобово працюють лабораторії і наукові інститути, величезна армія науковців, хіміків, біохіміків, фізіологів, біологів, біофізиків, фізиків, морфологів, генетиків, експериментаторів і клініцистів над вивченням механізмів розвитку патологічних станів і розробці можливостей і шляхів потенційного корегуючого впливу (лікування) на такі патологічні стани (хвороби). Ні у кого не викликають сумніву значні досягнення сучасної фармакотерапії – вони очевидні. Водночас чи всі проблеми ефективно вирішені, або вирішуються її найновітнішими розробками – мабуть що ні! Не даремно визнані авторитети людства стверджували, що "чим ми більше дізнаємося, тим ми більше розуміємо, що ми практично ще нічого не знаємо". Людство відкрило окремі унікальні властивості регуляції гомеостазу, але тим більше стала очевидним складність і унікальна "божественна" неповторність і універсальність недосяжна для розуму людини тонких надзвичайно складних регуляторних процесів гуморальних, нервових, клітинних та інших, які ще складніші і досконаліші. Чи можемо ми прирівняти їх з навіть унікальної складності процесами функціонування найскладніших комп'ютерних технологій – останні видаються лише банальної примітивною іграшкою в порівнянні з незрозумілими механізмами природи. Людство навчилося втручатись в деякі окремі механізми біологічної регуляції, не розуміючи навіть віддалено їх складної взаємодії між собою навіть в простих біологічних об'єктах. Наслідки практичного втручання в зовсім мало вивчені і практично недосяжні за своєю загально біологічною складністю механізми можуть бути просто катастрофічними. Ще вчора нам здавалось, що людина – "цар природи", який може повертати річки, створювати моря, втручатись в генетику, загалом робити що хоче. Навіть короткі роки показали, що ми навчились лише створювати собі значніші проблеми і труднощі. Хвороби на тлі унікальних досягнень фармакотерапії, яка сьогодні нараховує мільйони препаратів різних фармакологічних груп і часом дуже чималої вартості (розробка окремих з них потребувала часом мільярди доларів, що можна порівняти з річним бюджетом цілих країн), не привела до зникнення навіть окремих хвороб, а лише за якихось 50 років перевела такі захворювання з гострих форм (які потребували витрат на лікування протягом максимум тижнів) у хронічні форми, яких тепер майже 90 відсотків від усіх хвороб (а ці форми потребують лікування і відповідних витрат роками, якщо не десятиліттями). Слід визнати, що унікальні досягнення сучасної фармакотерапії, які щороку "з'їдають" трильйони доларів капіталовкладень, не вирішують проблеми захворюваності на ті, чи інші хвороби, а лише фактично перевели людство в подібну до "наркоманії" постійну залежність від необхідності прийняття того, чи іншого препарату при такому, чи іншому стані майже кожної людини на планеті. Рівень цивілізованості тепер можна визначати не по кількості прочитаної тої, чи іншої літератури, а по кількості з'їдених таблеток різних найменувань. В менш цивілізованих країнах на душу населення з'їдають менше а в найбільш розвинених – в десятки разів більше найрізноманітніших таблеток, пілюль, капсул, мікстур. Чи це на "патова" ситуація, куди рухатись далі! Десятки щеплень, які ніби мали вирішити усі проблеми з інфекційними захворюваннями (і увібрали також сотні мільйонів капіталовкладень) привели до виникнення нових проблем – ускладнень від щеплення. Склалось таке положення, що в першу чергу медики, які значно більше інформовані про реальне положення речей першими відмовляються від щеплень для своїх дітей – ідеї хорошої, але нажаль далеко не досконалої. Медики стали більшою частиною (понад 60%) клієнтів різних цілителів, гадалок і бабок, повністю, або частково розчаровані у результатах сучасного медикаментозного лікування. Поліпрагмазія (як надмірне захоплення фармакологічними засобами), яка перш за все розповсюджена в найбільш розвинених країнах світу, але поступово завойовує важливе місце і в нашому суспільстві привела до виникнення величезного переліку нових хвороб, спричинила до поглиблення, хронізації, ускладненого перебігу, враження суміщених систем організму, алергізації, а навіть зростання інвалідизації і смертності (викликану безпосередньо, або опосередковано) від побічних реакцій на медикаментозну терапію. І нажаль це не "чорний жарт", а наша з вами реальність. Людство захопилось самоствердженням, переконуючи себе у вседозволеності, всезнанні і всеможливості, власне піддаючись манії величності. Не обдумане втручання в екологію планети привели до глобальних повеней, смерчів, землетрусів, цунамі – гинуть не теоретично, а практично мільйони людей щороку навіть без всяких воєн. Втручання в "екологію людини" і відчуття себе ледве не рівними "Творцеві" приводить щорічно до ще біль широкомасштабних трагедій – мільйонів смертей від банальних хвороб, які ще вчора можна було "перекашляти", користуючись лише образно говорячи чаєм з липою, чи малиною. Виникли нові хронічні хвороби, банальні хвороби, як то ГРВІ все частіше ускладнюються бронхітами, пневмоніями, лярінготрахеїтами, а навіть міокардитами; банальні гастрити, які легко проходили навіть при корекції дієти на сучасних найновітніших фармакологічних засобах часто ускладнюються у виразкову хворобу, а навіть перфоративні стани, в кращому випадку в порушення регуляції процесів травлення, порушення стану нормальної флори, які потребують іншого лікування протягом років і років. Алергічні, автоімунні захворювання, які ще кілька десятків років медики майже не зустрічали тепер займають ледве не половину гострих і хронічних хвороб (принаймні автоімунні механізми задіяні при більшості з них). Медиками вихід пропонується частіше за все один: добавте в курс терапії ще кілька нових препаратів в залежності від ситуації: представників останнього покоління антигістамінних, антибіотиків, гіпотензивних і т.п. засобів. А що викличуть ці останні розробки, чим боротись з наслідками такого лікування – мабуть ще будуть розроблені більш нові і дорожчі ліки від таких наслідків. Ще зовсім не згадано ні про СНІД, "Ебола" та інші "досягнення" сьогоденної цивілізації. Окремим є питання нового підйому захворюваності на туберкульоз та інші нібито забуті хвороби минулого. В медицині є термін "порочне коло", він сюди доречний. Який вихід. !!!??? Що ще нового нам потрібно сотворити для самоствердження і остаточного переконання у нашому практичному безсиллі а не у досягненні досконалості. Мабуть доречним і необхідним є згадати ще не дуже забуте – ту медицину, якою лікарі прислуговують людству вже тисячі років – натуральну медицину, в тому числі і гомеопатію.
Сучасна фармакотерапія детально вивчила і продовжує вивчати окремі механізми і ділянки патогенезу патологічних станів та деякі аспекти впливу лікувальних факторів на організм людини, в чому їй немає рівних. Водночас впливаючи на окремі ділянки чи механізми потроху загубився весь організм, який все-таки є єдиним і неподільним. Чи можна впливати на імунну систему (її ділянки), не порушуючи інших регуляторних систем і механізмів, чи можна не враховувати загальний стан пацієнта, його психіки, імунної системи, функції органів травлення, коли ми беремося лікувати наприклад хвороби, що проявляються на шкірі, чи зі сторони органів дихання.
Лікувати не хворобу, а хворого! Важлива заповідь медицини. Non nocere – не пошкодь! Найважливіша заповідь медицини. Чи ми виконуємо їх, чи відповідають сучасні фармакотерапевтичні підходи вимогам і змісту цих заповідей. Страхова медицина заходу передбачає дотримання затверджених схем і обов'язкових стандартів призначень в залежності від виявленого діагнозу. При конкретних нозологічних формах лікар має право призначати лише ті препарати і в таких дозах, які затверджені вищою профільною інституцією (МОЗ), а інакше може позбутися навіть права на медичну практику. Але чи однаковий діагноз у різних людей проявляється однаковими симптомами, чи потребує, а навіть, чи допускає однакові призначення при різних ситуаціях у різних за конституцією людей, при наявності у них різного характеру нервової системи, шкіри, реакцій органів травлення, серцево-судинної системи, схильності до алергічних реакцій тощо. Стандартні призначення нажаль приводять до "нестандартних" ускладнень, яких ми маємо навіть сьогодні будучи поза страховою медициною в більш як достатній кількості.
Індивідуалізація призначень кожному пацієнтові на основі і з врахуванні лише йому властивих характеристик мабуть чи не єдиний шлях до максимальної ефективності терапевтичного призначення. Нам необхідна найбільш ефективна терапія, профілактика, можливість комбінованого лікування, найменших ускладнень, відсутність побічних ефектів від наших призначень, випередження хронізації захворювань, індивідуалізація лікування. Чи можливе досягнення перерахованих стандартів в практичній роботі медика спеціаліста вже сьогодні. Так цілком можливе. Ми маємо сучасну фармакотерапію і не відмовляємося від неї, ми маємо тисячолітній досвід натуропатичної медицини, понад 200-літній досвід гомеопатії, які при їх комплексному розумінні і володінні ними медиками-практиками дозволяють своєчасно і доречно застосовувати кожний з напрямків наявної на сьогодні загальної медицини (як цілісної системи охорони і корекції здоров'я усіма відомими і ефективними методами і засобами розробленими людством) з метою ефективно своєчасно м'яко стійко і надійно допомагати кожному конкретному пацієнту в тій чи іншій ситуації. Наукова обґрунтованість фармакотерапії в комплексі з досвідом тисячолітнього практичного застосування натуропатії і індивідуальному конституційному, тканинному, психосоматичному підході до призначень гомеопатичного напрямку медичної практики і її методології, об'єднані в комплексі є єдиним шляхом до перспективної сучасної ефективної загальної інтегративної за суттю медицини.
З висоти накопичених теоретичних і практичних знань, досвіду сьогочасної медицини логічним є твердження про існування двох основних шляхів перебігу захворювань. Існує "нормальний фізіологічний перебіг" хвороби зі своїми етапами, що завершуються одужанням, тобто не супроводжуються невідновними змінами в органах і системах. При цьому організм застосовує такі захисні механізми адаптації, які використовують оптимальні шляхи перебігу хвороби, що забезпечує під час гострої хвороби найбільш якісне і повне одужання, найсприятливіший перебіг хронічних захворювань. В такій ситуації доречно застосування природних чинників, як то режим, дієта, медолікування, фітотерапія, гомеопатія, та інші натуропатичні медичні методи, які є в першу чергу адаптогенними, нормалізуючими власні регуляторні системи і механізми при відсутності потреби застосування хімічних фармакологічних засобів. При подібних захворюваннях будь-якої з систем людського організму унікальні за ефективністю і перспективами застосування є широкі можливості застосування методу гомеопатії – медичного напрямку спрямованого на оптимізацію хвороби – забезпечення виходу людини з хвороби з найменшими "втратами" як для вражених органів, так і для організму в цілому.
Слід зазначити, що гомеопатичні лікарські засоби виготовляються за усіма сучасними стандартами GMP, GCP, які є обов'язковими для фармакотерапевтичних засобів. Тобто вимоги до виробництва і стандартизації кінцевої продукції фармакотерапевтичних і гомеопатичних лікарських засобів практично однакові (не враховуючи деякі приватні особливості виробничого процесу та специфіку його оцінки).
Водночас існує другий – "патологічний" варіант перебігу хвороби, коли відбуваються невідновні процеси, що запускають "патологічне коло", спричиняють глибокі морфологічні зміні, що приводить до хронізації хворобливого процесу, інвалідизації пацієнта, спричиняє потребу фактично пожиттєвого лікування, яке може давати лише короткочасний ефект і бути лише симптоматичним (а отже лікування при цьому може бути тільки хвороби, а не людини). В таких ситуаціях в комплексі з гомеопатією та іншими натуропатичними методами та засобами, безумовно з дотриманням режиму, дієти та інших невід'ємних і обов'язкових рекомендацій існує більше показань для застосування фармакотерапевтичних засобів. Такий комплексний підхід до терапії дозволить звести до мінімуму небажані ефекти фармпрепаратів, зменшить потребу у тривалості курсу, ефективність, стійкість ремісії, або швидкість зменшення або зникнення гострих клінічних проявів, зменшить потребу у замісній терапії, до якої в першу чергу можна віднести фармакотерапевтичні засоби, в меншій мірі засоби натуропатії.
Будемо реалістами, розуміючи, що в кінцевому рахунку кожен окремо взятий доктор допомагає своєму пацієнту в міру своєї професійної підготовки і обізнаності з усіма доступними терапевтичними методами і методиками, технологіями і засобами. Отже звичайно ніякий дипломований лікар не відмовиться від застосування хірургічного втручання при життєво необхідній для цього ситуації, ніякий спеціаліст лікар не дискутує з приводу доречності замісної терапії наприклад при цукровому діабеті (де часом без інсуліну пацієнт є приреченим), ніякий дипломований медик не вважатиме недоречним застосування антибіотиків при септичних станах, чи антигістамінної терапії при гострих алергічних станах, чи гіпотензивної терапії при гіпертонічному кризі. Водночас гострі і хронічні патологічні стани потребую індивідуалізованого а навіть персоніфікованого призначення лікувальних засобів (наприклад і перш за все гомеопатичних) значно більш фізіологічної дії і адаптогенного впливу, що дозволить хворому легше адаптуватись навіть до тої ж гіпертонії (не даючи часті кризи, залишаючись працездатним, не прогресувати в сторону залучення в патологічний процес інших органів і систем організму). Такі призначення з врахуванням як психіки недужого, стану його імунної, нервової, ендокринної систем, особливостей травлення та інших функцій при призначенні будь-якого з видів терапії, включаючи фармакотерапію може найбільш комплексно і досконало робити лише гомеопатія, за умови володіння знаннями цього методу кожним дипломованим лікарем. Навчання і володіння принаймні основами знань з гомеопатії, фітотерапії та інших натуропатичних напрямків медицини паралельно з володінням фармакотерапевтичними знаннями зробить сучасного медика дійсно сучасним компетентним спеціалістом найбільш підготовленим до виконання своєї професійної місії – найкваліфікованішої найефективнішої професійної допомоги цілісною системою медичних знань кожному окремому пацієнту в тій чи іншій ситуації при тому чи іншому захворюванні швидко, надійно, м'яко, ефективно з врахуванням важливості заповіді "не пошкодь". В цьому перспектива сучасної медицини, мудрість розуміння її неподільності, а не протиставлення її важливих частин в залежності від вподобань і смаків тих чи інших окремих хай навіть і дуже високих авторитетів і імен. Наша зрілість і мудрість, взаємоповага і прагнення не на словах, а насправді знайти найкращий вихід для наших сьогоднішніх і майбутніх пацієнтів, виправдати їх надії і сподівання знаходяться в наших руках, переможцем може бути реально не хтось окремо взятий, а все населення кожної країни – все людство! Виправдати сподівання тих, хто довірив нам своє здоров'я є питанням нашої людської і професійної гідності.

Професор О.П.Мощич
Національна медична академія після-
дипломної освіти імені П.Л.Шупика.