Головна СТАТТІ Гомеопатія і наномедицина: спільне та особливості
Гомеопатія і наномедицина: спільне та особливості

Автори І.С. Чекман, О.П. Мощич, В.Я. Антонченко, Л.М. Максимюк, М.І. Загородний

Раніше вважалося, що вода структурно гомогенна аж до молекулярного рівня. На сьогодні наявність наногетерогенних структур у воді визнана в якості стандартної молекулярної моделі даної речовини. Типовий зразок структури води складається з комплексу мономерів і олігомерів-кластерів (їх ще називають наногетерогенними структурами), які містять сотні молекул води [1, 2, 3, 4].
Ще на початку минулого століття встановлено, що в гідрофільних системах частина води не є розчинником. Так виникло вчення про нерозчинений об'єм. Це так званий ефект нерозчиненого об'єму Думанського. У цих випадках тонка плівка води на поверхні підкладки перестає бути розчинником. У воді, яка формується на гідрофільних поверхнях різної природи, можуть міститись мікрочастинки та низькомолекулярні компоненти [5].
Дослідження останніх років з біофізики води пояснюють деякі положення з гомеопатії [7]. Гомеопатичні ліки ґрунтуються на принципі схожості симптомів. Доцільно висловити одне положення, що торкається гомеопатичних ліків: при розведенні водою у надмалих концентраціях змінюються властивості хімічних сполук або лікарських засобів. Зміна наногетерогенної структури води у режимі ультрарозведення відбувається за допомогою епітаксії разом з енергійним струшуванням, яке створює тиск і газові нанобульбашки, які присутні у воді. При цьому з'являються властивості води, які відрізняються від властивостей води, не обробленої струшуванням. Проведеними дослідженнями встановлено, при великих розведеннях концентрація розчиненої речовини стає постійною і визначається лише кількістю розчиненої речовини [7]. Слід підкреслити, що комплексних досліджень, які були б спрямовані на встановлення змін фізичних, хімічних, фізико-хімічних та фармакологічних властивостей лікарських засобів, отриманих за технологією Ганемана, проводилося недостатньо.
Активні центри різних поверхонь можуть поляризувати воду, з молекул якої вибудовуються багатошарові водні структури, що відрізняються за своїми властивостями від об'ємної рідкої води. Роль організаторів структури води можуть відігравати не тільки тверді частинки, але й газові нанобульбашки, присутні у воді. Така водна система отримує зовнішній вплив, який забезпечує вихідну організацію частинок відносно один одного [1].
Поверхневий натяг – це ступінь взаємодії молекул води одна з одною. Водопровідна вода має поверхневий натяг 73 дин/см, внутрішньо- і позаклітинна вода – 43 дин/см. Вода з низьким поверхневим натягом більш біологічно доступна. Поверхневий натяг води, що має температуру людського тіла, становить приблизно 50 дин/см. Це відповідає поверхневому натягу внутрішньо-і позаклітинної води [4].
Нанонаука – це дослідження і технологічні розробки наноматеріалів у шкалі розмірів від 0,1 до 100 нм, що приводить до одержання фундаментальних знань про природу явищ та властивості різних матеріалів, а також для створення і використання структур, що набувають нових якостей завдяки своїм маленьким розмірам. Тобто, нанонаука вивчає вплив на живі і неживі системи нанорозмірних структур.  
Лікар С. Ганеман заснував новий напрямок медичної науки і практики – гомеопатію, галузь медицини надмалих доз. Гомеопатія вивчає вплив на організм лікарських засобів у надмалих дозах, які отримують шляхом розведення ліків водою. В цьому відмінність між наномедициною і гомеопатію.
Досвід застосування таких, виготовленою за спеціальною авторською методикою С. Ганемана, надмалих доз лікарських засобів, нараховує понад 200 років. С. Ганеман встановив, що в процесі потенціювання, в міру зменшення кількості речовини, дія ліків зазнає змін: спочатку викликає патологічні симптоми (велика доза), потім, при подальшому розведенні, настає момент, коли не виявляють дії речовини («німа» фаза), надалі починає проявлятися лікувальний момент (мала доза).
У фізіології та фармакології давно відомо, що великі і малі дози мають протилежний вплив на організм. Адреналін викликав протилежний вплив великих і малих доз. Вводячи в ізольовану вену вуха кролика розчин адреналіну в розведені 10–6, отримуємо відомий ефект – спазм судин. При наступних розведеннях ефекту не спостерігали. А при розведенні до 10–33 спостерігали парадоксальний ефект: розширення судин [9].
Розчини хімічно чистих адаптогенів мають здатність впливати на функціональну активність клітин кісткового мозку. Даний ефект характеризується в міру розведення розчинів правильної періодичні з тенденцією до домінування стимулюючої активності, що зберігається при використанні розчинів, концентрація яких виключає ймовірність безпосереднього контакту молекул адаптогенів з рецепторами клітин. Очевидно, зазначений феномен обумовлений зміною структури молекул розчинника (води) з утворенням форм, здатних зберігати інформацію про адаптогени з можливою її трансляцією в процесі всіх етапів послідовного розведення розчинів [10].
У роботі [11] висловлено думку, що в міру послідовних розведень, у середовищі виникає інформаційно-силове поле, що посилюється під час розведення. Ці автори визначили гомеопатичні ліки як «інформаційно-енергетичний комплекс, здатний до переходу з одного носія на інший».
При поступовій зміні в середовищі концентрації сечовини АТФ-азна активність препаратів актоміозіну і міозину змінюється не однозначно, то зменшуючись то збільшуючись. Такий же багатофазний характер мають зміни АТФ-азної активності препаратів міозину і актоміозіну під дією різної концентрації АТФ. Багатофазний характер зміни АТФ-азної активності виявляється лише при слабких впливах. При збільшенні концентрації сечовини в середовищах понад 40–50 мг/мл спостерігається монотонне падіння АТФ-азної активності міозину [12].
В роботі [13] вивчали дегрануляцію сенсибілізованих базофільних гранулоцитів під впливом антисироватки, використовуючи її послідовні розведення. Отримано той же ефект дегрануляції, як у нерозведених розчинах. Висловлено припущено, що носієм інформації при послідовних розведеннях служить вода. Зазначено, що активне перемішування (струшування) посилює дієвість розчинів. Ефект, отриманий при розведеннях, відповідав клінічним спостереженням гомеопатів. Ефект дегрануляції зменшувався, збільшувався, або не спостерігався, в міру розведень, тобто він був немонотонний, нелінійний. Не лінійність, багатофазність ефектів під впливом слабких зовнішніх впливів спостерігали і описав також С.Е. Шноль та ін. [12].
Хлоргілін інгібує активність моноамінооксидази у співвідношенні 1:1. встановлено, що пригнічення активності ферменту можна спостерігати від значно менших кількостях хлоргіліна (концентрації 10–10 і нижче). Виявлено, що інгібуючим потенціалом володіють навіть ті розчини в ряду розведень, які практично не містять самого хлоргіліну. Зроблено припущено, що ефект при концентрації хлоргіліну 10–10 і нижче забезпечує не хлоргілін, а ті зміни розчинника, що виникають в його розчинах, і що в розчинах утворюється новий «гіпотетичний інгібітор», який впливає подібно хлоргіліну. Досліджено дію хлоргіліну на активність моноамінооксидази плаценти людини, і виявлено, що в розчинах хлоргіліна з’являється «додатковий потенціал», зі здатністю до самовідтворення, і зберігається постійним при розведеннях основної речовини до концентрації 10–23[14].
Виявлено, що «у відповідь на досить слабкі впливи, білок неоднозначно змінює свої властивості – здатність зв’язувати амінокислоту або ферментативну активність». Визначено біологічну активність малих доз, тобто високих розведень. Автори висловили думку, що вода є носієм інформації, переданої від первинно розчиненої у попередніх розчинах речовини. Висловлено припущення, що ті ж зміни води, які відбуваються у розчинах при потенціюванні, можуть відбуватися і у воді організму  під впливом ліків, передача інформації може відбуватися від однієї порції води до другої [12].
Реакцію організму на малі дози лікарських речовин можливо пояснити готовністю організму до такої дії. У клініці доводиться спостерігати, що хворий організм чутливіший до ліків, ніж здоровий. Підтвердження цьому є у відомих наукових роботах академіка О.І. Черкеса та його учнів (В.Ф. Мельнікова, Н.М. Дмитрієва, Є.С. Розовська, М.І. Сластьон, С.Б. Французова) з біохімічної фармакології серцевих глікозидів. Встановлено, що міокард тварин при серцевій недостатності значно більш чутливий до серцевих глікозидів (дигоксин, строфантин, конвалятоксин, периплоцин) [15].
Висловлено думку про інформаційну дію на організм ліків в малих дозах [16]. Але ця гіпотеза потребує подальших ґрунтовних досліджень. У роботі [17] автори виклали фізичну гіпотезу дії водних розчинів малих концентрацій. Згідно отриманих результатів водна фаза 87% спиртово-водного розчину приймає специфічну форму, яка відображає конфігурацію молекул розчиненої речовини. Високі розведення, що пройшли процедуру струшування, являють собою стереоспецифічні ізотоксичні полімери, «відбиток» розчиненої речовини в розчиннику.
Який би не був механізм динамічних перетворень під час виготовлення гомеопатичних лікарських засобів, і механізм впливу над малих доз таких ліків на хворий організм, сам факт їх існування для неупередженого дослідника є безсумнівним, а історія ефективного застосування в клінічній практиці нараховує вже понад два століття, в більшості країн. Технологічний процес виготовлення надмалих доз, що застосовують в гомеопатії, відкритий і розроблений С. Ганеманом, описаний та впроваджений у практику всіх гомеопатичних виробництв, названий методом «динамізації» (або «потенціювання»), буде предметом розгляду в масштабі сучасних досягнень і відкриттів. Засновник Київської школи гомеопатії, доктор Д.В. Попов, який понад 60 років життя присвятив цьому напрямку медицини, ще в 70-х роках XX століття стверджував: «предвижу, что в скором будущем все человечество бросится изучать медицину сверхмалых доз».
Таким чином, наномедицина досліджує вплив на організм людини матеріалів у розмірах до 100 нм. Гомеопатія – вивчає дію речовин у великих розведеннях – 10-5, 10-9.  
Викладені в даній роботі деякі положення експериментально не підтверджені, вони дискусійні і потребують подальших усесторонніх досліджень спеціалістами різних напрямів для з’ясування загальних положень, що торкаються нанотехнологій, наномеханізмів, а також гомеопатії, дії нанопрепаратів і гомеопатичних лікарських засобів на живі системи.