Консультативне Гомеопатичне Відділення спільно з КМДА
у відповідності до програми соціальної допомоги малозабезпеченим та пільговим верствам населення
надає медичну консультативну допомогу на пільгових засадах

Home СТАТТІ ГОМЕОПАТІЯ В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ І УДОСКОНАЛЕННЯ ЛІКАРІВ У СВІТІ І В УКРАЇНІ
ГОМЕОПАТІЯ В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ І УДОСКОНАЛЕННЯ ЛІКАРІВ У СВІТІ І В УКРАЇНІ

Мощич О.П.

Чи мусимо ми, присвятивши своє життя медицині постійно працювати над самоудосконаленням, підвищувати власну кваліфікацію, поглиблювати знання , засвоювати нові методики терапевтичного впливу, якими ми не володіємо, вивчати столітній, а часом і тисячолітній досвід природних напрямків медицини – праматері усіх сучасних напрямків академічної медичної науки і практики? Кожен медик, який свідомо обрав цей фах і щиро намагається оздоровлювати і зцілювати ближнього від хвороб і страждань відповість ствердно. Чим більшою кількістю ефективних методик лікувального впливу ми оволодіємо, тим ефективніше можемо допомагати нашим пацієнтам. Чи відноситься Гомеопатія до таких методик лікування, чи вивчається вона в країнах Європи і Америки, інших країн, нараховуючи понад 200 років з часу заснування, користуючись популярністю серед пацієнтів усього світу, понад 170 років  присутня і в Україні, чи вона зникла за ці століття, дискредитувавши себе, свої принципи, технології виробництва гомеопатичних ліків, ефективність їх застосування? Яке її місце в системі охорони здоров’я, які можливості, які перспективи?

Зі світової практики відомо, що основою медичних систем багатьох країн є загальна практика та сімейна медицина. Нетрадиційна медицина та сімейна медицина є тісно пов’язаними [6]. Протягом останніх років використання методів нетрадиційної медицини в світі значно зростає. Тому виникає питання можливості інтеграції нетрадиційної медицини до загальної системи медичної допомоги на первинному етапі. [10]

В даний час гомеопатичний метод лікування широко використовує­ться у практичній медицині. У Німеччині працюють понад 5000 лікарів з кваліфізацією "гомеопат". Більше 70% лікарів інших спеціальностей призначають гомеопатичні препарати. 87% населення звертаються за допомогою тільки до гомеопатів, не менше 80% всіх пацієнтів регулярно приймають гомеопатичні ліки. В Індії нараховується 183210 зареєстрованих практикуючих го-меопатів, 700 гомеопатичних ліцензованих аптек. У Франції є 41 школа, де викладається гомеопатія фармацевтам, у Німеччині і Франції страхові компанії компенсують витрати на гомеопатичне лікування. В Англії є п'ять гомеопатичних лікарень, 42% лікарів рекомендують пацієнтам звернутися до гомеопатів [16].

У 80-ті роки в США обсяг реалізації гомеопатичних препаратів мав тенденцію до стійкого зростання і в 1992 році склав 200 мільйонів доларів, за останні роки зі збільшенням на 25%. У 1990 році 2,5 мільйони жителів США користувалися послугами гомеопатії, а за останні роки цей показник по­двоївся. Має  значні традиції й інтенсивно розвивається гомеопатія в Аргентині, Бразилії, Бельгії, Греції, Італії, Мексиці, Швеції та інших краї­нах світу. З 1981 року спостерігається відродження гомеопатії у колишніх соціалістичних країнах (Чеська Республіка, Угорщина, Польща, Румунія) і республіках колишнього Радянського Союзу (Росія, Грузія, країни Прибал­тиці (16].

Перші згадування про гомеопатію в Україні пов'язані з тридцятими роками XIX сторіччя, коли в Києві була відкрита перша гомеопатична аптека, а в Харкові, Одесі, Чернігові, Полтаві утворилися товариства послідовників гомеопатії.

На сьогоднішній день у світі методи нетрадиційної медицини (за міжнародною термінологією «традиційної медицини»)  серед населення і серед лікарів-практиків користуються широкою популярністю. За даними опитування 149 лікарів загальної практики в Лондоні, Великобританія,  83% з них направляли чи рекомендували направити пацієнта на лікування методами нетрадиційної медицини. Головними причинами були: вимога пацієнта (68%), невдача офіційного лікування (58%) та наявність більш ніж одного аргументу для такої вимоги (36%). Гомеопатія, акупунктура та різновиди мануальної терапії названі методами до лікування якими пацієнтів направляли найчастіше. Серед лікарів спостерігався значний інтерес щодо більшого навчання з нетрадиційної медицини (66%). Більшість респондентів вважали, що нетрадиційні методи лікування мають застосовуватися лікарями (66%) та іншими професіоналами в сфері охорони здоров’я, що пройшли з них відповідну підготовку (82%). Найбільший інтерес спостерігався до акупунктури (41%), гомеопатії (30%), терапевтичного масажу та аромотерапії (26%). [10]

Згідно опитування 800 лікарів загальної практики у Вікотрії, Австралія, акупунктура, гіпноз та медитація добре сприймаються лікарями. Більше ніж 80% з них направляли своїх пацієнтів на лікування цими методами і близько половини з них застосовували їх до себе. Лікарі загальної практики проходять навчання з різноманітних терапій – медитації (34%), акупунктури (23%), терапії вітамінами та мінералами (23%), гіпноза (20%), фітотерапії (12%), хіропрактики (8%), натуропатії (6%), гомеопатії (5%), духовного зцілення (5%), остеопатії (4%), аромотерапії (4 %), та рефлексотерапії (2%). Від чверті до треті з них зацікавлені в поглибленні навчання цим методам терапії. [14]

Опитування серед 400 лікарів загальної практики у Персі, Австралія, показало, що серед них 67.8% позитивно ставляться до направлення пацієнтів на лікування нетрадиційними методами. [8]

Департаментом сімейної медицини Університету Техасу, США, розроблено стратегію навчання лікарів сімейної практики щодо нетрадиційної медицини. Цей навчальний підхід виходить з того, що між нетрадиційною та сімейною медициною є тісний зв’язок. Він включає в себе критичне мислення та базування рішень на матеріалі, що має доказове підгрунтя. Курс розкриває чотири головні напрямки нетрадиційної медицини: фітотерапію, акупунктуру, гомеопатію та комплементарну нутрицевтику. [6]

У Великобританії Британська Медична Асоціація визначила п’ять комплементарних підходів до здоров’я які нині слід вважати “окремими клінічними дісциплінами”, оскільки вони мають “авторитетну основу для навчання і потенціал для більшого використання поряд з ортодоксальною медичною допомогою”. Такими є акупунктура, хіропрактика, фітотерапія, гомеопатія та остеопатія.[5]

Гомеопатія відзначила 200 річчя свого існування у 1996 р. З цього приводу Міністр охорони здоров’я Німеччини Хорст Сіхофер зазначив, що її успіх не може “бути відкинутим, хоча це дуже часто намагались робити”, і що, “гомеопатичні продукти завжди зможуть доказати свою ефективність”.[15]

На Конгресі Міжнародної Гомеопатичної медичної організації у 1994 р. медичний представник ООН з традиційної медицини д-р Кс. Жанг відзначила інтеграцію гомеопатії до національних систем охорони здоров’я числених країн, таких як Німеччина, Індія, Пакістан, Шрі Ланка та Великобританії. Вона зазначила, що характерними рисами гомеопатії є холістичний підхід до пацієнта, призначення лікування яке стимулює захисні механізми тіла і застосовує мінімальну дозу активного чинника. В Бразилії, де структура системи охорони здоров’я базується на американській моделі, гомеопатія є лікарською спеціальністю визнаною медичними властями с 1992 г. Вона є складовою частиною державних та комунальних програм з охорони здоров’я у різних регіонах Бразилії. Відзначимо, що особливий внесок з інтеграції гомеопатії до системи охорони здоров’я цієї країни було зроблено Ганеманівским Інститутом Бразилії (Ріо де Жанейро), чиї навчальні та поліклінічні структури не тільки дозволяють проводити порівняльне вивчення різних гомеопатичних практик, але в той же час є доступними для лікування бідних верств населення, Ассоціацією Пауліст (Сан Пауло), чия работа є тісно інтегрованою з державною та комунальною системами охорони здоров’я цього міста та Федеральним Університетом Уберландії, де проводиться навчання гомеопатичної терапії. [15]

У Франції гомеопатія знаходиться в парадоксальному стані. Гомеопатичні засоби знаходяться у Фармакопеї Франції, витрати пацієнтів на них покриває система соціального страхування, вони доступні у всіх аптеках, і виробляються промислово згідно стандарту GMP, встановленого у 1992 році. Дві французькі фармацевтичні лабораторії вважаються одними з світових лідерів на ринку гомеопатичних засобів. 36% французів періодично чи постійно вживають гомеопатичні ліки, а 60% добре до них ставляться. І в той же час лікарі-гомеопати займаються переважно приватною практикою і не мають належного статусу у госпіталях. Нещодавно Рада лікарів Франції рекомендувала впровадити університетський диплом з гомеопатії і на цей час викладачами університетів і лікарями-гомеопатами розробляється програма міжуніверситетського диплому. [15]

Співробітниками Королевського Лондонського гомеопатичного госпіталя, Великобританія, розроблено документ, що визначає переваги в дослідженні методів нетрадиційної медицини, з метою введення їх до системи медичної практики, основою якої є фактична доказовість. [15].

Згідно опитування 135 лікарів загальної практики в місцевості Дюмфриз та Галловей, Шотландія, Великобританія, де розташована фінансована Британською гомеопатичною асоціацією гомеопатична кліника щодо їхнього ставлення до гомеопатичного методу лікування,  86.1%  з них висловили своє позитивне ставлення. Крім того кліника загальної практики націнальної системи охорони здоров’я давала направлення на гомеопатичне лікування 47% пацієнтів. На ставлення лікарів загальної практики до гомеопатії найбільший вплив ставили наступні докази: рандомізовані контрольовані випробування, аудит даних щодо результатів лікування, безпечність та задоволення пацієнтів.[9]

Дитячий госпіталь ім. д-ра фон Хаунера у Мюнхені, Німеччина, проводив протягом 4-х років пілотний проект з метою інтеграції гомеопатичного супутнього лікування до щоденної клінічної практики. З метою з’ясування чи був цей проект успішним та прийнятим лікарями, медсестрами та пацієнтами було проведено опитування.137 лікарів, 212 медсестер і парамедиків та 1048 батьків дітей, пролікованих у госпіталі. Згідно результатів опитування 69% лікарів гідно оцінили супутнє гомеопатичне лікування, більш ніж 60% з них вважають інтеграцію гомеопатії рекомендованою, 75% бачать необхідність клінічного дослідження в гомеопатії. 63% пацієнтів належно оцінили супутнє лікування, але лише 19% мали бажання взяти участь у подвійних сліпих дослідженнях. Було зроблено висновок, що інтеграція гомеопатії до університетського госпіталю є можливою, а терапевтична робота має супроводжуватися науковими дослідженнями. [12]

Кількість медичних ВУЗів США, що пропонують курси з нетрадиційної медицини на переддипломному рівні стрімко зростає в останні роки. Було опитано 73 директорів таких курсів з 53 медичних ВУЗів США. Під час навчання найбільша увага приділяється наступним напрямкам: акупунктурі (76.7%), фітотерапії (69.9%), медитації та релаксації (65.8%), духовності/вірі/молитві (64.4%), хіропрактиці (60.3%), гомеопатії (57.5%), нутрицевтиці та дієтотерапії (50.7%). [4]

Під час іншого опитування серед 125 медичних ВУЗів США встановлено, що 64% з них мають елективні курси з нетрадиційної медицини чи включили ці теми для вивчення під час обов’язкових курсів. 38 курсів (31%) проводився кафедрами сімейної медицини та 14 (11%) кафедрами терапії. Форми навчання включають в себе лекції, семінари практичних лікарів, представлення пацієнтів. Зазвичай предмети вивчення включали хіропрактику, акупунктуру, гомеопатію, фітотерапію, та психо-соматичні техніки.[19]. В деяких з них ознайомлення з альтернативними методами викладається для студентів елективно на старших курсах. [11].

Альтернативна медицина є сферою розробки навчальних планів на додипломному рівні для загальних медичних ВУЗів Великобританії. [16]. Зокрема на другому курсі медичного факультету Університета Бірмінгема, Великобританія, студентам аллопатам викладають спеціальний модуль навчання зосереджений на гомеопатії. Цей модуль користується популярністю і прихильністю у студентів. Він дозволяє вбачати цінність і роль нетрадиційної терапії в межах офіційної медичної системи на основі підтримки різноманіття поглядів. [7]

В Онтаріо, Канада, владою піднімаються питання щодо стандартизації освіти двох нетрадиційних медичних професій, а саме китайської традиційної медицини та гомеопатії. [18].

Аналогічні тенденції спостерігаються на теренах Європейського союзу. Нещодавнє стрімке зростання вимог щодо використання нетрадиційної медицини вимагає відповідної медичної освіти. За даними опитування 326 університетів Євросоюзу 141 з яких мають медичні факультети та 107 (76%) з надали відповіді, курси з нетрадиційної медицини викладаються в 43 (40%) медичних університетів, на 21 (72%) медико-біологічному факультеті та на 15 (8%) інших факультетах. Предметами що висвітлюються є широкий спектр нетрадиційних методів (більш ніж 33),  включаючи й гомеопатію. Більшість з них використовуються клінічно. На багатьох факультетах проводиться дослідницька робота в цьому напрямку. [3]

В Україні першим кроком щодо офіційного визнання гомеопатичного методу лікування став наказ МОЗ України № 165 від 03.08.1989 р. “О развитии гомеопатического метода лечения в медицинской практике и улучшении организации обеспечения населения гомеопатическими средствами». В наказі було зазначено, що збільшення уваги пацієнтів до гомеопатичного методу лікування постійно вимагає розширення цього виду медичного обслуговування.

Розвиток гомеопатичної фармації і виробництво гомеопатичних препаратів здійснюється у більшості країн Світу: Німеччині, Франції, Австрії, Великобританії, Бель­гії, Голандії, Греції, США, Канаді, Мексиці, Індії та інш.

Номенклатура провідних гомеопатичних фірм-виробників скла­дає від 500 до 10000 і більше класичних гомеопатичних монопрепаратів. Так у  Німеччині зареєстровані  понад 12 тисяч гомеопатичних препаратів. Ці препарати містили біля 3,7 тисяч різноманітних активних субстанцій  рослинного (1324), тваринного (886) і хімічного походження (987).

На сьогодні в Україні лікарями різних спеціальностей активно застосовуються близько 600 однокомпонентних і понад 200 комплексних гомеопатичних лікарських засобів і з кожним днем перелік гомеопатичних препаратів виробництва провідних фармацевтичних фірм Німеччини, Австрії, Франції, Італії, Росії, Індії, США, та інших країн  що ввозяться до нашої держави розширюється. [2]

Як і в розвинених країнах Європи в Україні застосування гомеопатичного методу терапії відноситься до виключної компетенції дипломованих лікарів (спеціалістів з вищою медичною освітою). Фактично наказом № 165 від 03.08.1989 р. МОЗ України взяло під державний контроль освітню програму підготовки провізорів і лікарів з основ гомеопатії. На післядипломному рівні у відповідності до наказу МОЗ України курси (ТУ) з гомеопатії для лікарів і провізорів проводяться в Київському державному інституті удосконалення лікарів (тепер Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л.Шупика) з 1989 року. Вони стали першими державними курсами з класичної гомеопатії як на Україні, СНД так і  у Східній Європі. Водночас значна кількість лікарів в Україні, як і в інших країнах СНД, пройшли навчання на курсах та семінарах з гомеопатії в державних медичних навчальних закладах різного рівня акредитації і недержавних медичних закладах, ліцензійованих згідно з чинним законодавством України.

Вже понад 10 років факультативний курс з гомеопатії проводиться для студентів Національного медичного університету імені О.О.Богомольця.

На переддипломному рівні підготовку з гомеопатії, фітотерапії, рефлексотерапії, мануальної терапії вже протягом більш ніж 10 років проходять студенти Медичного університету УАНМ, Київ.

Гомеопатія входить до навчальних програм із підготовки лікарів за деякими медичними спеціальностями такими, як лікар з народної та нетрадиційної медицини, сімейний лікар, лікар-санолог. В даному випадку проходження курсів з тематичного удосконалення по гомеопатії не є обов’язковим. [1]

Таким чином згідно світового досвіду особливо доцільною і перспективною є інтеграція гомеопатії в систему підготовки лікаря загальної практики та сімейного лікаря на переддипломному та післядипломному рівні.