Головна СТАТТІ Гомеопатія в системі сімейної медицини, міжнародний досвід та перспективи
Гомеопатія в системі сімейної медицини, міжнародний досвід та перспективи

Автори  Антюхов Р.В., Мощич О.П., Гарник Т.П.

Перші згадування про гомеопатію в Україні пов'язані з тридцятими рами XIX сторіччя, коли в Києві була відкрита перша гомеопатична аптека, а в Харкові, Одесі, Чернігові, Полтаві утворилися товариства послідовників гомеопатії.
На сьогоднішній день у світі методи нетрадиційної медицини (за міжнародною термінологією «традиційної медицини»)  серед населення і серед лікарів-практиків користуються широкою популярністю. За даними опитування 149 лікарів загальної практики в Лондоні, Великобританія,  83% з них направляли чи рекомендували направити пацієнта на лікування методами нетрадиційної медицини. Головними причинами були: вимога пацієнта (68%), невдача офіційного лікування (58%) та наявність більш ніж одного аргументу для такої вимоги (36%). Гомеопатія, акупунктура та різновиди мануальної терапії названі методами до лікування якими пацієнтів направляли найчастіше. Серед лікарів спостерігався значний інтерес щодо більшого навчання з нетрадиційної медицини (66%). Більшість респондентів вважали, що нетрадиційні методи лікування мають застосовуватися лікарями (66%) та іншими професіоналами в сфері охорони здоров’я, що пройшли з них відповідну підготовку (82%). Найбільший інтерес спостерігався до акупунктури (41%), гомеопатії (30%), терапевтичного масажу та аромотерапії (26%). [10]
Згідно опитування 800 лікарів загальної практики у Вікотрії, Австралія, акупунктура, гіпноз та медитація добре сприймаються лікарями. Більше ніж 80% з них направляли своїх пацієнтів на лікування цими методами і близько половини з них застосовували їх до себе. Лікарі загальної практики проходять навчання з різноманітних терапій – медитації (34%), акупунктури (23%), терапії вітамінами та мінералами (23%), гіпноза (20%), фітотерапії (12%), хіропрактики (8%), натуропатії (6%), гомеопатії (5%), духовного зцілення (5%), остеопатії (4%), аромотерапії (4 %), та рефлексотерапії (2%). Від чверті до треті з них зацікавлені в поглибленні навчання цим методам терапії. [14]
Опитування серед 400 лікарів загальної практики у Персі, Австралія, показало, що серед них 67.8% позитивно ставляться до направлення пацієнтів на лікування нетрадиційними методами. [8]
Департаментом сімейної медицини Університету Техасу, США, розроблено стратегію навчання лікарів сімейної практики щодо нетрадиційної медицини. Цей навчальний підхід виходить з того, що між нетрадиційною та сімейною медициною є тісний зв’язок. Він включає в себе критичне мислення та базування рішень на матеріалі, що має доказове підгрунтя. Курс розкриває чотири головні напрямки нетрадиційної медицини: фітотерапію, акупунктуру, гомеопатію та комплементарну нутрицевтику. [6]
У Великобританії Британська Медична Асоціація визначила п’ять комплементарних підходів до здоров’я які нині слід вважати “окремими клінічними дісциплінами”, оскільки вони мають “авторитетну основу для навчання і потенціал для більшого використання поряд з ортодоксальною медичною допомогою”. Такими є акупунктура, хіропрактика, фітотерапія, гомеопатія та остеопатія.[5]
Гомеопатія відзначила 200 річчя свого існування у 1996 р. З цього приводу Міністр охорони здоров’я Німеччини Хорст Сіхофер зазначив, що її успіх не може “бути відкинутим, хоча це дуже часто намагались робити”, і що, “гомеопатичні продукти завжди зможуть доказати свою ефективність”.[15]
На Конгресі Міжнародної Гомеопатичної медичної організації у 1994 р. медичний представник ООН з традиційної медицини д-р Кс. Жанг відзначила інтеграцію гомеопатії до національних систем охорони здоров’я числених країн, таких як Німеччина, Індія, Пакістан, Шрі Ланка та Великобританії. Вона зазначила, що характерними рисами гомеопатії є холістичний підхід до пацієнта, призначення лікування яке стимулює захисні механізми тіла і застосовує мінімальну дозу активного чинника. В Бразилії, де структура системи охорони здоров’я базується на американській моделі, гомеопатія є лікарською спеціальністю визнаною медичними властями с 1992 г. Вона є складовою частиною державних та комунальних програм з охорони здоров’я у різних регіонах Бразилії. Відзначимо, що особливий внесок з інтеграції гомеопатії до системи охорони здоров’я цієї країни було зроблено Ганеманівским Інститутом Бразилії (Ріо де Жанейро), чиї навчальні та поліклінічні структури не тільки дозволяють проводити порівняльне вивчення різних гомеопатичних практик, але в той же час є доступними для лікування бідних верств населення, Ассоціацією Пауліст (Сан Пауло), чия работа є тісно інтегрованою з державною та комунальною системами охорони здоров’я цього міста та Федеральним Університетом Уберландії, де проводиться навчання гомеопатичної терапії. [15]
У Франції гомеопатія знаходиться в парадоксальному стані. Гомеопатичні засоби знаходяться у Фармакопеї Франції, витрати пацієнтів на них покриває система соціального страхування, вони доступні у всіх аптеках, і виробляються промислово згідно стандарту GMP, встановленого у 1992 році. Дві французькі фармацевтичні лабораторії вважаються одними з світових лідерів на ринку гомеопатичних засобів. 36% французів періодично чи постійно вживають гомеопатичні ліки, а 60% добре до них ставляться. І в той же час лікарі-гомеопати займаються переважно приватною практикою і не мають належного статусу у госпіталях. Нещодавно Рада лікарів Франції рекомендувала впровадити університетський диплом з гомеопатії і на цей час викладачами університетів і лікарями-гомеопатами розробляється програма міжуніверситетського диплому. [15]
Співробітниками Королевського Лондонського гомеопатичного госпіталя, Великобританія, розроблено документ, що визначає переваги в дослідженні методів нетрадиційної медицини, з метою введення їх до системи медичної практики, основою якої є фактична доказовість. [15].
Згідно опитування 135 лікарів загальної практики в місцевості Дюмфриз та Галловей, Шотландія, Великобританія, де розташована фінансована Британською гомеопатичною асоціацією гомеопатична кліника щодо їхнього ставлення до гомеопатичного методу лікування,  86.1%  з них висловили своє позитивне ставлення. Крім того кліника загальної практики націнальної системи охорони здоров’я давала направлення на гомеопатичне лікування 47% пацієнтів. На ставлення лікарів загальної практики до гомеопатії найбільший вплив ставили наступні докази: рандомізовані контрольовані випробування, аудит даних щодо результатів лікування, безпечність та задоволення пацієнтів.[9]
Дитячий госпіталь ім. д-ра фон Хаунера у Мюнхені, Німеччина, проводив протягом 4-х років пілотний проект з метою інтеграції гомеопатичного супутнього лікування до щоденної клінічної практики. З метою з’ясування чи був цей проект успішним та прийнятим лікарями, медсестрами та пацієнтами було проведено опитування.137 лікарів, 212 медсестер і парамедиків та 1048 батьків дітей, пролікованих у госпіталі. Згідно результатів опитування 69% лікарів гідно оцінили супутнє гомеопатичне лікування, більш ніж 60% з них вважають інтеграцію гомеопатії рекомендованою, 75% бачать необхідність клінічного дослідження в гомеопатії. 63% пацієнтів належно оцінили супутнє лікування, але лише 19% мали бажання взяти участь у подвійних сліпих дослідженнях. Було зроблено висновок, що інтеграція гомеопатії до університетського госпіталю є можливою, а терапевтична робота має супроводжуватися науковими дослідженнями. [12]
Кількість медичних ВУЗів США, що пропонують курси з нетрадиційної медицини на переддипломному рівні стрімко зростає в останні роки. Було опитано 73 директорів таких курсів з 53 медичних ВУЗів США. Під час навчання найбільша увага приділяється наступним напрямкам: акупунктурі (76.7%), фітотерапії (69.9%), медитації та релаксації (65.8%), духовності/вірі/молитві (64.4%), хіропрактиці (60.3%), гомеопатії (57.5%), нутрицевтиці та дієтотерапії (50.7%). [4]
Під час іншого опитування серед 125 медичних ВУЗів США встановлено, що 64% з них мають елективні курси з нетрадиційної медицини чи включили ці теми для вивчення під час обов’язкових курсів. 38 курсів (31%) проводився кафедрами сімейної медицини та 14 (11%) кафедрами терапії. Форми навчання включають в себе лекції, семінари практичних лікарів, представлення пацієнтів. Зазвичай предмети вивчення включали хіропрактику, акупунктуру, гомеопатію, фітотерапію, та психо-соматичні техніки.[19]. В деяких з них ознайомлення з альтернативними методами викладається для студентів елективно на старших курсах. [11].
Альтернативна медицина є сферою розробки навчальних планів на додипломному рівні для загальних медичних ВУЗів Великобританії. [16]. Зокрема на другому курсі медичного факультету Університета Бірмінгема, Великобританія, студентам аллопатам викладають спеціальний модуль навчання зосереджений на гомеопатії. Цей модуль користується популярністю і прихильністю у студентів. Він дозволяє вбачати цінність і роль нетрадиційної терапії в межах офіційної медичної системи на основі підтримки різноманіття поглядів. [7]
В Онтаріо, Канада, владою піднімаються питання щодо стандартизації освіти двох нетрадиційних медичних професій, а саме китайської традиційної медицини та гомеопатії. [18].
Аналогічні тенденції спостерігаються на теренах Європейського союзу. Нещодавнє стрімке зростання вимог щодо використання нетрадиційної медицини вимагає відповідної медичної освіти. За даними опитування 326 університетів Євросоюзу 141 з яких мають медичні факультети та 107 (76%) з надали відповіді, курси з нетрадиційної медицини викладаються в 43 (40%) медичних університетів, на 21 (72%) медико-біологічному факультеті та на 15 (8%) інших факультетах. Предметами що висвітлюються є широкий спектр нетрадиційних методів (більш ніж 33),  включаючи й гомеопатію. Більшість з них використовуються клінічно. На багатьох факультетах проводиться дослідницька робота в цьому напрямку. [3]
В Україні першим кроком щодо офіційного визнання гомеопатичного методу лікування став наказ МОЗ України № 165 від 03.08.1989 р. “О развитии гомеопатического метода лечения в медицинской практике и улучшении организации обеспечения населения гомеопатическими средствами». В наказі було зазначено, що збільшення уваги пацієнтів до гомеопатичного методу лікування постійно вимагає розширення цього виду медичного обслуговування.
На сьогодні арсенал гомеопатичних засобів у світі нараховує близько 2000 найменувань. Серед них до застосування в Україні мають дозвіл близько 560 найменувань і з кожним днем перелік гомеопатичних препаратів виробництва провідних фармацевтичних фірм Німеччини, США, Австрії, Росії, що ввозяться до нашої держави розширюється. [2]
Як і в розвинених країнах Європи в Україні застосування гомеопатичного методу терапії відноситься до виключної компетенції дипломованих лікарів (спеціалістів з вищою медичною освітою). Фактично цим наказом МОЗ України взяло під державний контроль освітню програму підготовки провізорів і лікарів з основ гомеопатії. На післядипломному рівні у відповідності до наказу МОЗ України курси (ТУ) з гомеопатії для лікарів і провізорів проводяться в Київському державному інституті удосконалення лікарів (тепер Київська медична Академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика) з 1989 року. Вони стали першими державними курсами з класичної гомеопатії як на Україні, СНД так і  у Східній Європі. Водночас значна кількість лікарів в Україні, як і в інших країнах СНД, пройшли навчання на курсах та семінарах з гомеопатії в державних медичних навчальних закладах різного рівня акредитації і недержавних медичних закладах, ліцензійованих згідно з чинним законодавством України.
Вже понад 10 років факультативний курс з гомеопатії проводиться для студентів національного медичного Університету ім. О.О.Богомольця.
На переддипломному рівні підготовку з гомеопатії, фітотерапії, рефлексотерапії, мануальної терапії вже протягом більш ніж 10 років проходять студенти Медичного інституту УАНМ, Київ.
Гомеопатія входить до навчальних програм із підготовки лікарів за деякими медичними спеціальностями такими, як лікар з народної та нетрадиційної медицини, сімейний лікар, лікар-санолог. В даному випадку проходження курсів з тематичного удосконалення по гомеопатії не є обов’язковим. [1]
Таким чином згідно світового досвіду особливо доцільною і перспективною є інтеграція гомеопатії в систему підготовки лікаря загальної практики та сімейного лікаря на переддипломному та післядипломному рівні.